Монастир Зограф

Зміст

Вступ

Монастир Зограф (грец. Μονή Ζωγράφου, болг. Зографски манастир) — один з 20 головних монастирів Святої гори Афон, що займає 9-те місце в ієрархії. Заснований наприкінці IX — початку X століття болгарськими ченцями з Охриду, він є єдиним болгарським монастирем на Афоні та символом болгарської православної спадщини. Назва походить від ікони Святого Георгія "Зограф" (грец. "живописець"), яка, за переказом, чудесно намалювалася сама на дошці. Сьогодні тут мешкає близько 15 ченців, які ведуть аскетичний побут, зберігаючи тисячолітні традиції. Монастир приваблює паломників з Болгарії, України та інших слов'янських країн, пропонуючи духовне відродження серед дикої природи Афону.

Історія

Монастир Зограф має багату історію, що поєднує болгарську, візантійську та слов’янську духовну спадщину. Його витоки сягають кінця IX — початку X століття, коли три брати з Охриду — Мойсей, Аарон та Іоанн — заснували обитель. За легендою, вони не могли визначитися, якому святому присвятити монастир, тому залишили дошку в храмі з молитвою про знамення. Наступного дня на дошці з’явилася ікона Святого Георгія, що стала основною святинею. Перша письмова згадка про Зограф датується 980 роком у харті візантійського імператора Василя II Болгаробійці, де монастир визнано офіційною обителлю Афону.

Раннє Середньовіччя (X–XIII ст.)

У X–XI століттях Зограф отримував підтримку від візантійських імператорів, зокрема Лева VI Мудрого, який фінансував перші будівлі. Після хрещення Болгарії (864 р.) монастир став осередком слов’янської писемності, зберігаючи рукописи Кирила і Мефодія. У XII столітті болгарські царі Іван Асен II (1218–1241) та Іван Олександр (1331–1371) надавали щедрі пожертви, зміцнюючи статус Зографу як болгарського духовного центру. Сербські правителі, зокрема Стефан Душан, також підтримували монастир, що сприяло його розбудові.

Трагедія XIII століття

У 1275 році Зограф пережив трагедію, що увійшла в історію Афону. Імператор Михаїл VIII Палеолог, підтримуючи Унію Ліонську (1274 р.), наказав хрестоносцям покарати монастирі, які виступали проти об’єднання з католицькою церквою. Ченці Зографу, очолювані ігуменом Томасом, відмовилися підкоритися. Хрестоносці оточили монастир, замкнувши 26 ченців у вежі, яку підпалили. Загинули ігумен Томас, ченці Варсануфій, Кирил, Міка, Симеон, Іларіон, Яків, Йов, Кипріян, Сава, Мартініан, Косма, Сергій, Павло, Мінас, Йоасаф, Йоанникій, Антоній, Євтимій, Дометіан, Парфеній та четверо мирян. За переказом, ікони залишилися неушкодженими, а блискавка вразила нападників. Ці 26 мучеників стали небесними покровителями Зографу, їхні мощі зберігаються в монастирі, а празник вшанування — 10 жовтня.

Період занепаду та відродження (XIV–XVIII ст.)

У 1307–1309 роках каталанські найманці спустошили Афон, зменшивши кількість монастирів з 300 до 35. Зограф зазнав значних руйнувань, але завдяки підтримці візантійських імператорів Палеологів, а також князів Молдавії (Стефан Великий) та Валахії (Нягое Басараб) почалося відновлення. У XIV столітті монастир розширився, з’явилися нові келії та каплиці. У 1502 році молдавський господар Радул подарував кошти на реконструкцію вежі.

У XVI–XVIII століттях Зограф пережив період стабільності, але залишався під турецьким гнітом. У 1750 році зведено південне крило, у 1758 — східне, у 1764 — мала церква Успіння Богородиці. Соборний храм (католікон) збудовано в 1801 році, прикрашений фресками в 1817 році. У XIX столітті монастир став братським (ценобітським), що сприяло його розквіту. У 1896 році з’явилися церква Святих Кирила і Мефодія та нова дзвіниця, профінансовані болгарськими меценатами.

Новий час (XIX–XXI ст.)

У XIX столітті Зограф став осередком болгарського відродження. Бібліотека монастиря, що містить 388 слов’янських і 162 грецькі рукописи, стала скарбницею: тут зберігаються “Історія слов’яно-болгарська” Паїсія Хіландарського (1762), “Пасіон святого Наума Охридського” (XV ст.) та українські стародруки XVI–XVIII століть, подаровані козацькими гетьманами та меценатами. У XX столітті монастир пережив труднощі через Балканські війни та зміну політичних режимів у Болгарії, але зберіг свою ідентичність.

Сьогодні Зограф — тиха обитель з 15 ченцями, які живуть за афонськими традиціями. Монастир залишається важливим паломницьким центром, зберігаючи болгарську духовну спадщину.

Роль українців в історії монастиря Зограф

Українці відіграли значну роль у розвитку монастиря Зограф, зокрема через паломництво, меценатство та внесок у бібліотеку обителі. Зв’язки між Зографом і Україною сягають XVII–XVIII століть, коли козацька старшина та гетьмани активно підтримували афонські монастирі, зокрема через пожертви та паломництва.

Меценатство гетьманів:
- Петро Сагайдачний (1570–1622): Гетьман Війська Запорозького відвідав Афон і подарував Зографу кілька українських стародруків, зокрема богослужбові книги, надруковані в Острозі та Львові (XVI–XVII ст.). Ці книги, включаючи Острозьку Біблію (1581), стали частиною бібліотеки Зографу, зміцнюючи слов’янську духовну єдність.
- Іван Мазепа (1639–1709): Гетьман активно підтримував афонські монастирі, зокрема Зограф, через фінансові пожертви. У 1690-х роках він профінансував реставрацію частини монастирських будівель і подарував рукописні літургійні тексти, які зберігаються в бібліотеці. Його внесок згадується в монастирських літописах як “дар руського воєводи”.
- Павло Скоропадський (1873–1945): У XIX столітті нащадки гетьмана підтримували Зограф, надсилаючи кошти на ремонт каплиці Успіння Богородиці.
Паломництво українців:
Українські козаки, ченці та миряни регулярно відвідували Зограф у XVII–XVIII століттях. Зограф, як слов’янський монастир, був особливо привабливим для українців через спільну мову та традиції. У XVIII столітті київський чернець Іван Лук’янович залишив запис у монастирській книзі гостей: “Року 1701 відвідав я, Іван з Києва, обитель Зографську, молячись перед іконою Георгія”. Паломники привозили ікони, хрести та богослужбові предмети, які поповнили скарбницю монастиря.
Українські стародруки в бібліотеці:
Бібліотека Зографу містить близько 50 українських стародруків XVI–XVIII століть, подарованих українськими меценатами. Серед них:
- Острозька Біблія (1581): Перша повна друкована Біблія слов’янською мовою, подарована Сагайдачним.
- Львівський Апостол (1574): Богослужбова книга, надрукована Іваном Федоровим, подарована київськими купцями.
- Требник Петра Могили (1646): Використовувався для богослужінь у каплиці Успіння.
  Ці книги підкреслюють роль Зографу як осередку слов’янської писемності, де українська культура перепліталася з болгарською.
Василь Григорович-Барський:
Український мандрівник і художник Василь Григорович-Барський (1701–1747) відіграв ключову роль у документуванні історії Зографу. Його відвідини монастиря в 1725–1726 та 1744–1745 роках залишили детальні описи та ескізи, які є цінним джерелом для вивчення Афону. Барський, киянин, вихованець Києво-Могилянської академії, описав Зограф як “фортецю болгарську, що сяє вірою”. Його ескізи фасаду, католікону та каплиці Успіння, збережені в НАН України, стали першими візуальними свідченнями вигляду монастиря до фотографії.

Цитата Барського про українців:
“Руські паломники з Києва та Чернігова часто приходять до Зографу, бо тутешні ченці, хоч і болгари, моляться слов’янською мовою, як у наших церквах” (“Мандри”, т. 3, 1885).

Український внесок зміцнив культурні та духовні зв’язки Зографу зі слов’янським світом, зробивши монастир мостом між Україною та Афоном.

Архітектура

Монастир Зограф — класична афонська фортеця-монастир, побудований на крутому схилі гори на висоті ≈ 160 м над рівнем моря. Зовні він виглядає як середньовічний замок, оточений густим каштановим лісом, тому його часто називають «найдикішим» і наймальовничішим з усіх 20 головних монастирів Афону.

Загальний вигляд і планування

Комплекс має майже правильну трапецієподібну форму (приблизно 90 × 70 м) і повністю оточений високими кам’яними стінами товщиною до 2 м і висотою 8–12 м. Зовні стіни виглядають суворими, без зайвих прикрас — лише вузькі бійниці та маленькі віконця. Всередині — типовий афонський двір з собором посередині, оточеним крилами келій, трапезною та допоміжними спорудами.

Соборний храм (католікон)

Збудований у 1801–1817 роках (замінив старіший храм, що згорів). Це триконховий хрестово-купольний храм афонського типу з нартексом і літи (жіноча галерея відсутня). Розміри: ≈ 30 м довжина, 18 м ширина, висота купола ≈ 25 м. Фасади дуже стримані: біла штукатурка, прості арочні вікна, дерев’яні балкони-ганки на другому поверсі. Всередині — розкішні фрески 1817–1820 років (майстри з Галацської школи): особливо вражають сцени мучеництва 26 зографських ченців на західній стіні та величезне «Успіння Богородиці» в апсиді. Іконостас — різьблений, позолочений, 1840-х років, з трьома головними іконами Святого Георгія в центрі.

Вежа-дзвіниця

Найстаріша споруда, що збереглася, — піргос (вежа) 1502 року (реконструйована у XVIII ст.). Висота ≈ 26 м, 6 поверхів. На верхньому ярусі — дерев’яна галерея та дзвін вагою понад 2 тонни (дарунок молдавського господаря 1864 року). Саме в цій вежі у 1275 році замкнулися і прийняли мученицьку смерть 26 ченців.

Крила келій та корпуси

Південне крило — 1750 року, найдовше, 4 поверхи, з відкритими дерев’яними балконами-ганками, що виходять на внутрішній двір.
Східне крило — 1758 року, тут розташований архондарик (гостьовий будинок).
Північне та західне крила — кінець XIX століття, цегла + камінь, з червоними черепичними дахами. Всього ≈ 120 келій, більшість з каміном та маленьким балкончиком.

Трапезна

Розташована в західному крилі, перпендикулярно собору (як у Ватопеді та Івіроні). Збудована у 1850-х роках. Всередині — мармуровий стіл у формі підкови, фрески «Таємна Вечеря» та «Гостинність Авраама», а також портрети Святих Кирила і Мефодія на всю стіну — це єдина трапезна на Афоні з такими великими зображеннями слов’янських просвітників.

Церква Святих Кирила і Мефодія (1896)

Окрема невелика церква з окремою дзвіницею, побудована болгарською громадою Софії спеціально на честь слов’янських першоучителів. Неокласичний стиль з колонами та фронтоном — виглядає дуже незвично серед суворої афонської архітектури.

Внутрішні каплиці (8 штук)

Найвідоміші:

Каплиця Успіння Богородиці (1764) — найстаріша збереженна церква монастиря.
Каплиця 26 мучеників Зографських — біля вежі, з фресками, що зображують їхню мученицьку смерть у вогні.
Каплиця Святого Георгія — маленька, біля собору, де раніше стояла перша ікона-зограф.

Зовнішні метохи та каплиці

За межами стін — ще 9 каплиць, найвідоміші:

Каплиця Святого Косми Зографського в печері (20 хв пішки вгору).
Каплиця Святого Сави Сербського — на стародавньому шляху до Хіландаря.

Сучасний вигляд та реставрація

Останні 15 років монастир активно реставрується за підтримки Болгарії та ЄС:

повністю відновлено південне крило та дахи;
замінено старі дерев’яні балкони на точні копії;
встановлено нове підсвітлення стін і собору на свята. Тому сьогодні Зограф виглядає майже так само, як на ескізах Василя Григоровича-Барського 1745 року — лише трохи яскравіший і охайніший.

Коротко: Зограф — це сувора фортеця зовні і дуже тепла, слов’янська, затишна обитель всередині. Архітектура поєднує візантійську стриманість з пізньою болгарською бароковістю балконів і яскравими дахами. Ідеальний приклад того, як на Афоні можуть співіснувати середньовічна оборонна архітектура та духовна відкритість слов’янського монастиря.

Святині, Реліквії та Святі Предмети

Зограф багатий на реліквії, які приваблюють паломників. У скарбниці — мощі святих, фрагмент Животворящого Хреста, глава св. Матрони Хіоської, мощі св. Анастасії Римлянки, св. Стефана Нового, св. Полікарпа Смирнського, святих безсрібників Косми і Даміана, св. Трифона. Бібліотека — 550 рукописів, 17 тис. друкованих книг, включаючи українські стародруки XVI–XVIII ст.

Мощі святих

Мощі 26 мучеників Зографу (1275 р.): Зберігаються в католіконі в срібній раці, прикрашеній різьбленням. Паломники моляться за захист від ворогів і духовну стійкість. Празник — 10 жовтня (юліанський календар).
Глава святої Матрони Хіоської (†1462): У золотій раці, дарунок молдавського господаря (XVI ст.). Вшановується за зцілення від хвороб.
Мощі святої Анастасії Римлянки (†250): Зберігаються в дерев’яній раці з різьбленням. Відома як помічниця в боротьбі з духовними спокусами.
Мощі святого Стефана Нового (†767): Фрагмент у срібному ковчежці, дарунок сербського князя Лазаря (XIV ст.).
Мощі святого Полікарпа Смирнського (†167): У ковчежці, прикрашеній емаллю. Вшановується за дар мучеництва.
Мощі святих безсрібників Косми і Даміана (†287): Зберігаються в малій каплиці, допомагають у зціленні хвороб.
Мощі святого Трифона (†250): Фрагмент у бронзовій раці, відомий як покровитель садівників.

Фрагмент Животворящого Хреста

Фрагмент Хреста Господнього, подарований у XIV столітті візантійським імператором Андроніком II Палеологом, зберігається в срібному хресті з перлами. Паломники моляться перед ним за прощення гріхів і духовне оновлення.

Бібліотека Зографу

Бібліотека монастиря — одна з найбагатших на Афоні:

388 слов’янських рукописів: Включають “Історію слов’яно-болгарську” Паїсія Хіландарського (1762), “Пасіон святого Наума Охридського” (XV ст.), “Житіє святих Кирила і Мефодія” (XIV ст.).
162 грецькі рукописи: Літописи Афону, богослужбові тексти.
17 000 друкованих книг: У тому числі українські стародруки XVI–XVIII століть, подаровані гетьманами Іваном Мазепою та Петром Сагайдачним.
“Історія Зографу”: Рукопис XVIII століття, що описує заснування та трагедії монастиря.

Ікони та Чудеса

Детально про ікони:

Ікона Святого Георгія Зографа (XIII–XIV ст.): Нерукотворна, чудесно з’явилася на дошці. Засновники, не знаючи, кому присвятити обитель, залишили дошку в храмі з молитвою. Повернувшись, побачили ікону Св. Георгія. Оздоблена золотом, сріблом, діамантами. Три ікони Св. Георгія в соборі: перша — основна, друга — арабського походження, третя — дарунок Стефана IV (1484 р.).
Чудотворна ікона Богородиці “Акафістної” (Проангелмені): XIV ст., в соборі. За переказом, ченець читав акафіст перед іконою, коли почув голос Богородиці, що передвіщає напад латинян. Ікона врятувалася від вогню 1275 р. Празник — 10 жовтня.
Ікона Богородиці “Швидкопослушниці” (Епакоусі): XIV ст., в алтарі собору. Зображує Богородицю з Дитям на грудях. Св. Косма Зографський (XVIII ст.) молився перед нею, почувши голос: “Іди в пустелю”. Отримав дар чудотворення.

Чудеса:

Чудо ікони Св. Георгія (X ст.): Нерукотворне явлення, що дало назву монастирю. Чутки про диво привабили прочан з Палестини.
Пожежа 1275 р.: 26 ченців замкнулися в вежі з іконами, молячись. Блискавка спалила нападників, ікони вціліли. Мученики — небесні покровителі Зографу.
Чудеса Св. Косми (XVIII ст.): Аскет, що жив у печері, зцілював хворих, передбачав події. Перед іконою “Швидкопослушниці” почув голос Христа: “Він мусить піти в пустелю”. Його мощі зникли чудесно через 40 днів.
Ікона “Акафістної”: Передвістила напад, врятувалася від вогню. Сьогодні зцілює від хвороб і душевних недуг.

Паломники моляться за зцілення, захист від ворогів та духовне просвітлення. Рекомендація: під час візиту запаліть свічку перед іконами Св. Георгія.

Аналіз Опису Василя Григоровича-Барського

Василь Григорович-Барський (1701–1747), український мандрівник, паломник і художник, відвідав Афон двічі: у 1725–1726 та 1744–1745 рр. Його “Мандри по святих місцях Сходу” (1723–1747) — унікальний документ, що містить детальні описи, ескізи та картини монастирів. Барський, киянин з роду барських купців, навчався в Києво-Могилянській академії, але після конфлікту з єзуїтами в 1724 р. вирушив у подорож Європою, Близьким Сходом та Афоном. Він фіксував архітектуру, побут ченців, реліквії та дива з точністю, що перевершує попередників.

Опис Зографу в Барського (з “Мандрів”, т. 3, 1885 видання): “Зограф лежить у дикому лісі, на скелі, оповитій хмарами, від Кар’єсу годину третью пішки. Монастир — фортеця з високою вежею, огороджена стінами, як для оборони від турків. Соборний храм — низький, з фресками, що зображують мучеників 1275 р. Ченці — болгари, живуть у злиднях, але з великою побожністю. Бібліотека — скарб, повна слов’янських книг, а ікона Святого Георгія сяє, ніби жива.”

Барський підкреслює аскетизм: “На Афоні ченці трудяться вдень і вночі до сьомого поту, бо під турецькою владою немає маєтків, як у руських монастирях.” Він порівнює Зограф з іншими обителями, відзначаючи болгарську гостинність: “Болгарські ченці приймають паломників хлібом і молитвою, на відміну від греків, що вимагають данину.”

Ескізи Барського: Його малюнки — перші точні зображення Зографу до фотографії. У “Мандрах” (т. 3) є ескіз фасаду монастиря: вежа з годинником, собор з куполом, фортечні стіни серед сосен. Інший — інтер’єр собору з іконостасом, де видно три ікони Св. Георгія. Барський малював пером, фіксуючи деталі: арки, фрески мучеників, келії. Ці ескізи (збережені в Київській НАН) — джерело для реконструкції XVIII ст. Афону.

Цитати:

Про дива: “Ікона Зографа дивом намальована, і ченці вірять, що Святий Георгій сам явився, як у давні часи.”
Про побут: “Ченці Зографу моляться вночі, а вдень рублять дрова; їхнє життя — постійна боротьба з дикою природою Афону.”

Барський бачить Афон як “рай за земний”, але критикує розбрат між національностями: “Греки, болгари, серби сперечаються, забуваючи про єдність у Христі.” Його твори вплинули на паломницьку літературу, а ескізи — на вивчення афонської архітектури.

Координати та Розташування

Координати: 40°18′21″ пн. ш. 24°09′37″ сх. д. (40.30583°N 24.16028°E). Розташування на південно-західному схилі Афону, на висоті 160 м над рівнем моря, біля моря (40 хв пішки до пристані). Відстань від Кар’єсу — 3,5 години пішки.

Храмові Свята та Відзначення

День Святого Георгія (23 квітня за юліанським, 6 травня за григоріанським): Головне свято монастиря. Відбувається всенічне бдіння, літургія в католіконі, хресний хід з іконою Святого Георгія. Паломники приносять дари (свічки, олію).
Успіння Богородиці (15 серпня за юліанським, 28 серпня за григоріанським): Святкування в каплиці Успіння. Літургія супроводжується співом болгарських гімнів.
Вшанування 26 мучеників Зографу (10 жовтня за юліанським, 23 жовтня за григоріанським): Хресний хід до вежі мучеників, молебень перед мощами. Паломники моляться за стійкість у вірі.

Лише чоловікам з дозволом (діамонітіріон). Координуйте візити навколо свят для посиленого досвіду, але враховуйте натовпи під час панегірі

Інша Важлива Інформація

Особливості, про які рідко пишуть, але дуже важливо знати

Зограф — один з небагатьох монастирів Афону, де донині зберігається слов’янське богослужіння церковнослов’янською мовою (болгарською вимовою). Це робить його особливо близьким і зрозумілим для українців, росіян, сербів і болгар — на відміну від більшості грецьких монастирів, де служба виключно грецькою.
Монастир розташований найвіддаленіше від моря серед усіх 20 головних обителей Афону — дорога від пристані до монастиря займає 40–50 хвилин крутим підйомом у гору. Тому сюди рідше приїжджають «транзитні» паломники, і атмосфера тут завжди тиха й молитовна.
У Зографі діє найстаріший чин всенічного бдіння на Афоні в ніч на неділю та великі свята — починається о 2:30–3:00 ночі і триває до 7–8 ранку. Це справжнє XVIII століття: ченці співають старовинні болгарські розспіви, які майже ніде більше не почуєш.
У монастиря є дві чудотворні ікони Богородиці одночасно — «Акафістна» і «Швидкопослушниця» (Епакоусі). Це рідкісне поєднання: лише в Зографі та Хіландарі є по дві головні богородичні ікони.
Зограф — єдиний монастир Афону, де офіційно зберігається пам’ять про українських гетьманів-ктиторів. У монастирському синодику (поминальній книзі) щодня згадуються імена Петра Сагайдачного та Івана Мазепи разом із болгарськими царями Іваном Асенем II та Іваном Олександром.
У бібліотеці монастиря є унікальний український стародрук 1574 року — Львівський Апостол Івана Федорова, подарований козаками. Книга лежить під склом і досі використовується на свята.
У 2013–2023 роках у монастирі жив і прийняв постриг українець ієромонах Пантелеймон (Король) — один з небагатьох українців-ченців на Афоні за останні 100 років. Він був духівником багатьох українських паломницьких груп.
Зограф — один з трьох монастирів Афону (разом з Хіландарем і Пантократором), де дозволяється фотографувати всередині собору (без спалаху і тільки з благословення ігумена). Тому тут найбільше фотографій інтер’єрів серед слов’янських обителей.
У монастирі є печера святого Косми Зографського (XVIII ст.) — за 20 хвилин ходьби від обителі. Там досі збереглися його кістки черепа (в маленькій каплиці), і сюди щороку 22 вересня (день пам’яті святого Косми) йде хресний хід.
З 2020 року Зограф має офіційний YouTube-канал (Zograf Monastery Official), де викладають богослужіння церковнослов’янською мовою — це єдиний болгарський монастир Афону з активним каналом.
Кожного 23 квітня (6 травня) на свято Святого Георгія з монастиря виходить хресний хід до моря (4,5 км) — найдовший на Афоні. Ікона Святого Георгія Зографа несеся на руках, і в цей день монастир приймає до 500–700 паломників.
У монастирі зберігається найбільша на Афоні колекція болгарських царських грамот (хрисовули) — 18 оригінальних документів XII–XIV ст., серед яких грамота царя Івана Олександра 1342 року з золотою печаткою.
Зограф — єдиний монастир, де трапеза для паломників завжди подається з червоним вином домашнього виробництва (навіть у будні). Вино роблять із виноградників монастиря, які розташовані прямо над обителлю.

Saint Athos