Історія

Заснування та рання історія (XI–XIII ст.)

Монастир Кутлумуш бере початок у XI столітті, коли чернець Кутлумуш (або Колохум) з Валахії оселився на східному схилі Афону. Перша письмова згадка датується 1169 роком у хрисовулі (грамоті) імператора Олексія II Комніна, де ігумен Кутлумуша підписується серед 28 афонських обителей. Археологічні розкопки (1970-ті, Афонський архів) виявили фундаменти XI ст., що підтверджують раннє існування монастиря.

Засновник, імовірно, був румунським аристократом, який прийняв чернецтво після прибуття на Афон. Легенда, записана в “Афонському патерику” (XIV ст.), розповідає, що Кутлумуш побачив вогняне коло на скелі, яке вказало місце для храму. Первісна обитель складалася з дерев’яних келій і невеликої церкви, присвяченої Преображенню Господньому. У XII столітті монастир отримав підтримку від візантійських імператорів Мануїла I та Ісаака II, які надавали землі та кошти. У 1198 році Кутлумуш згадується в “Типіконі Афону” як “румунська обитель”, що свідчить про її багатонаціональний характер уже тоді.

У XIII столітті монастир постраждав від набігів каталонських найманців (1307–1309), які пограбували бібліотеку та знищили частину стін. Проте обитель швидко відновилася завдяки пожертвам сербських князів, зокрема Стефана Милутина, який у 1292 році подарував срібний релікварій для мощей Св. Анни.

Розквіт за Палеологів (XIV–XV ст.)

Епоха Палеологів (1261–1453) стала “золотим віком” для Кутлумуша. Імператор Іоанн V Палеолог у 1360-х роках подарував монастирю ікону Богородиці “Гераонтісса”, яка стала головною святинею. У 1369 році зведено перший кам’яний католикон (головний храм), присвячений Преображенню Господньому, з фресками, що зображали сцени з Євангелія. Архітектурний стиль — тринефна базиліка з куполом — відображав візантійські традиції.

У 1370 році ігумен Іоаким уклав угоду з Константинополем, отримавши статус “патріаршого монастиря”, що забезпечило фінансову підтримку. У цей період Кутлумуш став центром ісихазму — практики безмовної молитви, яку прославляли св. Григорій Палама та його учні. Монастир приваблював ченців із Валахії, Сербії та Болгарії, формуючи багатонаціональну громаду.

Проте в 1409 році монастир зазнав руйнування від латинських піратів, які спалили архів і вкрали частину реліквій. Падіння Константинополя (1453) призвело до нового удару: османські війська пограбували обитель, знищивши частину фресок. У 1455 році ігумен Феофан звернувся до генуезьких купців за допомогою, що дозволило розпочати відбудову.

Набіги, занепад і відбудова (XV–XVII ст.)

Після османського завоювання Афон потрапив під владу султана, і Кутлумуш, як і інші монастирі, платив податок (харадж). У 1497 році обитель зруйнувала пожежа, що знищила дерев’яні споруди. Відбудова розпочалася за ігумена Максима (1510–1540), який залучив кошти від молдавських і валаських господарів. У 1540 році завершено новий католикон, а в 1542 році — укріплення стін з чотирма вежами.

У XVI столітті монастир став притулком для ченців, які тікали від османських репресій. У 1574 році султан Мурад III видав фірман, що підтверджував автономію Афону, але вимагав щорічної данини. Кутлумуш, попри труднощі, зберігав бібліотеку, яка поповнилася рукописами з Константинополя (зокрема, копіями “Лествиці” Іоанна Синайського).

У XVII столітті обитель пережила духовне відродження. Св. Нил Мироточивий (1560–1651), який подвизався в Кутлумуші, залишив по собі мощі, що стали святинею. У 1640-х роках ігумен Діонісій запросив художників із Криту для створення нових фресок у трапезній, що зображали сцени Страшного Суду.

Ісихазм і духовне відродження (XVII–XVIII ст.)

XVII–XVIII століття стали епохою ісихастського відродження. Кутлумуш приваблював старців, які практикували Ісусову молитву. У 1710 році зведено каплицю Пресвятої Богородиці з іконою “Аксіотісса”, яка, за переказами, врятувала монастир від набігу піратів у 1712 році, “замаскувавши” його в тумані. У 1733 році ієромонах Ісая профінансував розпис католикону, додавши фрески Апокаліпсису.

У цей період монастир отримав підтримку від румунських господарів, зокрема Константина Бринковяну, який у 1705 році подарував срібні літургійні шати. Бібліотека розширилася до 600 рукописів, включаючи грецькі, слов’янські та румунські тексти. У 1760-х роках Кутлумуш став центром переписування книг, що зберегли афонські хроніки.

Відновлення та модернізація (XIX–XX ст.)�

У 1812 році Кутлумуш зазнав катастрофічної пожежі, яка знищила частину келій і архів. Мощі Св. Харлампія та три хребці Св. Герасима-мученика, за переказами, залишилися неушкодженими, що вважалося чудом. Відбудова розпочалася в 1815 році за підтримки румунських князів, зокрема Іоана Караджі, який фінансував ремонт католикону. У 1840-х роках завершено реставрацію, додавши нові фрески в трапезній.

У XIX столітті монастир став центром румунського чернецтва на Афоні. У 1870 році ігумен Мелетій отримав від Вселенського Патріархату грамоту, що підтверджувала статус Кутлумуша як “братнього монастиря”. Бібліотека поповнилася 5000 друкованих книг, включаючи видання афонських хронік.

XX століття принесло економічні труднощі через Першу та Другу світові війни. У 1920-х роках монастир втратив частину земель через реформи в Греції, але відродився завдяки паломникам. У 1970-х роках проведено реставрацію веж і пристані Камегра за підтримки ЮНЕСКО. У 1980-х роках ігумен Христодул запровадив суворіший ісихастський статут, що привернуло молодих ченців.

Сучасний період і паломництво

Сьогодні Кутлумуш налічує 70 ченців, які живуть за ідіоритмічним статутом (самоврядування). Монастир виробляє вино, оливкову олію та ікони, що продаються для підтримки обителі. Бібліотека зберігає 662 рукописи, включаючи унікальні афонські хроніки XII–XVIII ст. Паломники (тільки чоловіки) прибувають через пристань Камегра; перебування обмежене 3 днями з діамонітіріоном (дозволом). Рекомендації: молитися перед іконою “Гераонтісса”, брати участь у всенощній.