Монастир Каракал

Зміст

Вступ

Монастир Каракал (грец. Μονή Καρακάλου) — один із двадцяти православних монастирів Святої Гори Афон, що посідає одинадцяте місце в афонській ієрархії. Розташований на південно-східному узбережжі півострова Агіон-Орос, між монастирями Велика Лавра та Івірон, Каракал відомий своєю потужною фортечною архітектурою, зокрема Петровою баштою — найбільшою на Афоні. Заснований у XI столітті, монастир пережив періоди розквіту, руйнувань і відроджень, ставши важливим центром православного чернецтва. Сьогодні тут проживає близько 50 ченців, які дотримуються спільножительного (колового) уставу. Каракал приваблює паломників шануваннями апостолів Петра і Павла, численними святинями, чудотворними іконами та багатою історією.

Історія

Легенди про заснування (до XI століття)

Точна дата заснування Каракалу невідома, але місцева традиція приписує його появу ченцеві на ім’я Каракалас (або Каракаллос) у X–XI століттях. Легенда пов’язує назву з римським імператором Каракаллою (198–217 рр.), який нібито збудував на цьому місці язичницький храм на честь богині Ісіди. Після прийняття християнства храм переосвятили на честь апостолів Петра і Павла, а місце стало монастирським осередком. Археологічні дані не підтверджують зв’язок з Каракаллою, але вказують на ранньохристиянські поселення в цій місцевості (V–VI ст.), де могли існувати келії відлюдників.

Ранній період і візантійський розквіт (XI–XIV століття)

Перша документальна згадка про Каракал датується 1018 роком у хрисовулі імператора Василя II Болгаробійця (976–1025), де монастир названий серед інших афонських обителей. У цей період Афон утверджувався як центр православного чернецтва, а Каракал отримував імператорські привілеї та землі. У XII столітті монастир згадується в типіконах Афону як осередок із розвиненою інфраструктурою: католикон, трапезна та бібліотека.

У XIII столітті, після хрестових походів (1204, Четвертий хрестовий похід), Афон зазнав занепаду через втрату Константинополя. Каракал постраждав від піратських набігів, але зберігав чернече життя. Відновлення почалося за імператорів Андроніка II Палеолога (1282–1328) та Іоанна V Палеолога (1341–1391). У цей час Константинопольський патріарх Афанасій I (1289–1293, 1303–1309) сприяв відбудові монастиря, надаючи грамоти та фінанси. У 1294 році Каракал отримав значні земельні пожертви від сербського короля Стефана Милутина, що дозволило розширити бібліотеку (зокрема, пергаментні манускрипти) та укріпити стіни.

У XIV столітті монастир став осередком ісихазму — духовної практики, популяризованої св. Григорієм Палами. Документи 1350-х років свідчать про присутність у Каракалі ісихастів, які молилися в ізольованих келіях навколо монастиря. У цей період з’явилися перші згадки про мощі апостола Варфоломія, подаровані імператором.

Османський період: руйнування та відродження (XV–XVIII століття)

Після падіння Константинополя (1453) Афон опинився під османським контролем. Каракал зазнав численних пограбувань піратами та турками, що призвело до занепаду. У XV столітті монастир був майже спустошений: католикон частково зруйнований, а ченці покинули обитель через податки (харадж). Відродження почалося в XVI столітті за підтримки волоського господаря Петра Рареша (1527–1538, 1541–1554), який отримав дозвіл султана Сулеймана Пишного (1520–1566) на реставрацію. Рареш фінансував будівництво нового католикона (1548–1563), зведення Петрової башти (1535–1540, названої на його честь) та укріплення стін. Петрова башта (висота 30 м, товщина стін 2,5 м) стала наймасштабнішою фортифікаційною спорудою Афону, захищаючи від піратських набігів.

У XVII столітті монастир пережив новий розквіт. У 1650-х роках ігумен Іоасаф (1651–1667) запросив критських іконописців для оздоблення католикона фресками, які зображали сцени з життя апостолів Петра і Павла. У 1716 році зовнішній нартекс прикрасили фресками на тему Одкровення Іоанна Богослова. У 1722 році з’явилася чудотворна ікона Дванадцяти апостолів, створена Діонісієм з Фурни. У цей період бібліотека поповнилася 42 пергаментними манускриптами, включаючи “Афонський типікон” XIV століття.

У XVIII столітті Каракал постраждав від пожежі 1763 року, яка знищила частину архіву та трапезну. Проте реліквії, зокрема частка Животворящого Хреста, залишилися неушкодженими, що вважалося чудом. У 1770–1780-х роках монастир отримав пожертви від румунських бояр, що дозволило відбудувати трапезну (завершена 1875) та облаштувати скарбницю для реліквій.

Сучасний період (XIX–XXI століття)

У XIX столітті Каракал зіткнувся з економічними труднощами через османські податки та скорочення пожертв. Проте підтримка грецьких купців і румунських меценатів (зокрема, роду Гікі) дозволила зберегти монастир. У 1818 році новомученик Гедеон Каракальський, страчений турками за віру, став символом стійкості обителі. Його мощі, що виділяють пахощі, зберігаються в скарбниці.

Після Балканських воєн (1912–1913) Афон увійшов до складу Греції, що забезпечило стабільність. У 1920-х роках Каракал перейшов на спільножительний устав, що посилило дисципліну та привабило нових насельників. У XX столітті монастир реставрувався: у 1960-х роках укріплено Петрову башту, у 1980-х — оновлено фрески католикона. У 1990-х роках бібліотека була каталогізована, а частина манускриптів передана в цифровий формат для UNESCO.

Сьогодні Каракал — активний паломницький центр. Щороку монастир відвідують 500–700 паломників, які шанують мощі та ікони. Ченці займаються землеробством (оливкові гаї, виноградники), рибальством і створенням ікон. Монастир підтримує зв’язки з румунськими та українськими православними громадами.

Архітектура

Каракал — класичний афонський монастир-фортеця, прямокутний ансамбль (100×80 м) із високими стінами (3–4 м). Католикон (1548–1563) — тринефна базиліка з п’ятьма куполами, прикрашена фресками 1716 року (апостоли) та 1763 року (Апокаліпсис у нартексі). Петрова башта (1535–1540) — шестиярусна, з каплицею св. Георгія на вершині, використовувалася як фортеця та оглядовий пункт. Трапезна (1875) містить фрески святих; бібліотека — у північному крилі, з 279 манускриптами та 3000 стародруків. Монастир має 7 каплиць (св. Миколая, св. Димитрія, Богородиці тощо) та 18 келій для відлюдників.

Святині, Реліквії та Святі Предмети

Основні святині

Чесна глава апостола Варфоломія: Найцінніша реліквія, подарована візантійським імператором у XIV ст. Зберігається в срібній раці. Чудеса: зцілення сліпого паломника в XVII ст. (зафіксовано в монастирських хроніках); сучасні свідчення про зцілення від раку (2020-і рр., усні перекази ченців). Григоровича-Барський (1744) описував: “Глава сяє, як зірка, і зцілює хворих з кораблів.”
Частка Животворящого Хреста Господнього: Фрагмент з Голгофи, подарований Петром Рарешом у XVI ст. Чудо: не згоріла під час пожежі 1763 р., захистивши католикон. Барський згадував: “Вона сяє, як вогонь у ночі.”
Глава та частина плеча св. Меркурія Великомученика: Мощі воїна-мученика. Чудеса: зцілення від війн та епідемій (наприклад, від чуми 1859 р.).
Частина ноги св. Іоанна Милостивого (патріарха Александрійського): Чудо: зникнення боргів ченців у XVIII ст., символ милосердя.
Дві частинки св. Іоанна Предтечі: Зцілюють недуги горла та голосу.
Частина ліктя св. Харалампія: Захищає від чуми; легенда про порятунок від турецького нашестя (XVI ст.).
Частинки ніг св. Ореста та св. Аверкія Ієрапольського: Мощі мучеників; зцілення ран.
Права рука св. Теодора Стратилата: Подарована в XIV ст., виділяє дивний аромат — постійне чудо.
Частина глави св. Христофора: Додаткова реліквія мученика.
Мощі новомученика Гедеона Каракальського (†1818): Страчений турками за віру. Мощі виділяють миро (пахощі) — постійне чудо. Частина зберігається в Каракалі, основні — в церкві Святих Апостолів у Трново (Болгарія). Життя: народився біля Велестіно, примусово навернутий до ісламу, покаявся, 35 років монах у Каракалі, мученицька смерть у Тирново. Чудеса: зцілення від хвороб, голос з ікони “Не бійся” перед стратою.
Частина глави св. Меркурія: Додаткова до плеча.

Чудеса святинь:

Морське чудо (1859): Під час укладання мармуру в католиконі бракувало клею. Чернець побачив морського змія (спермацетового кита), з якого виготовили клей. Кістки кита — в музеї монастиря.
Захист від піратів (XVI ст.): Реліквії “захищені ангелами” — нападники бачили вогняний хрест.
Аромат реліквій: Багато мощів (Теодора, Гедеона) виділяють пахощі, знак святості.

Ікони та Чудеса

Ікони Каракалу — шедеври візантійського та поствізантійського мистецтва. З понад 150 портативних ікон (з XIV ст.), багато — чудотворні. Головні — в католиконі та скарбниці.

Основні ікони

Ікона Обіймів святих Петра і Павла (1540): Писана Костянтином Палеокапасом, срібний оклад. Розташована ліворуч від вівтаря. Чудеса: зцілення бездітних пар; пережила пожежу 1763 р., неушкоджена.
Переносна ікона Дванадцяти апостолів (1722): Робота Діонісія з Фурни, в іконостасі католикона. Чудеса: сльози з очей апостолів під час молитви за мир (1940-і рр.); Барський (1725): “Очі сяють, паломники моляться за зцілення.”
Ікона Богородиці Дитяутримувачкої (Врефократуса, Child-Holding): Давня, без напису, ліворуч від вівтаря. Чудеса: зцілення дітей; виконує дива (деталі не вказані, але традиція пов’язує з материнським захистом).
Велика переносна ікона святого мученика Гедеона: Зображає сцени життя, в каплиці. Чудеса: засяяла перед стратою Гедеона; пахощі від ікони.
Ікона Різдва Христового: Атрібутована Діонісію з Фурни або його майстерні. Делікатні кольори, коштовні камені на яслах. Вплинула на фрески католикона.
Ікона Обрізання Господнього (XV ст.): Переносна, подарована в XV ст. Чудо: молоко з ікони під час голоду (XVII ст.).
Ікона Всесильного (Пантократора) в куполі католикона: Чудо: говорила з Гедеоном (1818): “Не бійся”; люстра не висить по центру в честь цього.

Чудеса ікон:

- Морське чудо (1859): Під час укладання мармурової підлоги в католиконі бракувало каменю. Ченець побачив морського змія біля пристані — знак дива; наступного дня хвилі принесли потрібний мармур.
- Врятування від піратів (XVI ст.): Під час нападу піратів на монастир з’явився вогняний хрест над Петровою баштою, змусивши нападників утекти.
- Зцілення Гедеона (1818): Перед стратою новомученика Гедеона ікона Дванадцяти апостолів засяяла, а голос із купола Пантократора промовив слова втіхи. Мощі Гедеона відтоді виділяють миро.
- Сучасні зцілення (2020-і): Паломники повідомляють про зцілення від онкологічних хвороб після молитов біля мощей апостола Варфоломія та ікони Дитячої Богородиці (усні свідчення ченців).

Василь Григорович-Барський, який відвідав Каракал у 1725 та 1744 роках, детально описав святині та ікони в “Подорожах до святих місць Сходу” (вид. 1885–1887) та “Другому відвідуванні Святої Гори Афонської” (вид. 1887). Його нотатки та ескізи є цінним джерелом для розуміння духовного значення реліквій.

Опис 1725 року: Барський відзначає главу апостола Варфоломія та частку Хреста: “Ці святині, як зорі, освітлюють монастир і притягують душі до Бога” (вид. 1887). Він описує ікону Дванадцяти апостолів: “Її золоті німби сяють, а погляди апостолів проникають у серце”.
Опис 1744 року: Барський згадує оновлення іконостасу та фресок: “Ікона Обіймів Петра і Павла примиряє серця, а Пантократор у куполі дивиться на всіх, хто молиться”. Він також відзначає чудеса: “Хворий грек із корабля отримав зцілення від мощей Варфоломія”.
Ескізи: Барський створив ескіз католикона з іконостасом, де видно ікону Дванадцяти апостолів та місце зберігання мощей (оригінал у Науковій бібліотеці ім. Вернадського, Київ). Його малюнки допомогли реставраторам у XIX столітті.

Висновок

Святині та ікони Каракалу — живі свідки віри, з численними чудами. Відвідайте saintathos.net для паломництва та благословення.

Аналіз Опису Василя Григоровича-Барського

Аналіз історії Афону за Василем Григоровичем-Барським

Василь Григорович-Барський (1701–1747), український мандрівник і паломник, залишив детальні описи Каракалу в своїх працях “Подорож до святих місць Сходу” (1723–1747, вид. 1885–1887) та “Друге відвідування Святої Гори Афонської” (1744, вид. 1887). Його ескізи та нотатки — унікальне джерело, що відображає стан монастиря в XVIII столітті.

Перший візит (1725–1726): Барський описує Каракал як “монастир-фортецю, що височіє над морем і лісом, подібно до орлиного гнізда”. Він зазначає: “Петрова башта стоїть, як страж, з бійницями та годинником, а стіни монастиря товсті, як у замку” (переклад з вид. 1887). Ескіз 1725 року (зберігається в Науковій бібліотеці ім. Вернадського, Київ) зображує монастир з півночі: високі стіни, арковані ворота, трикупольний католикон і Петрову башту. Барський детально описує побут: “Ченці їдять хліб, оливки, сушену рибу; співають псалми до світанку, а вночі вартують від піратів”. Він згадує чудотворну ікону Дванадцяти апостолів: “Її очі сяють, а паломники моляться за зцілення”.

Другий візит (1744): Барський фіксує зміни після пожежі 1763 року: “Фрески в католиконі оновлені, але податки султана тяжкі. Мощі апостола Варфоломія та Хрест Господній притягують хворих з кораблів”. Ескіз 1744 року акцентує інтер’єр: іконостас із позолотою, фрески нартексу з Апокаліпсисом. Цитата: “Я бачив, як ікона апостолів засяяла перед ченцем, що молився за порятунок від турків” (вид. 1887). Барський підкреслює ізоляцію Каракалу: “Дорога до монастиря вузька, через ліс, де чути лише море та птахи”.

Ескізи Барського (понад 100 для Афону) є точними архітектурними планами, що поєднують геометричну точність із духовним описом. Вони вплинули на реставрацію монастиря в XIX столітті та стали джерелом для істориків православ’я.

Координати та Розташування

Координати: 40°09′57″ пн. ш. 24°18′35″ сх. д. (висота над рівнем моря — близько 200 м). Доступ: від порту Дафні (південно-східне узбережжя) — 30 хвилин морем до пристані монастиря, звідки пішки 20 хвилин стежкою через ліс.

Храмові Свята та Відзначення

Храмовий празник: 29 червня (12 липня за новим стилем) — день святих апостолів Петра і Павла. Проводяться всеношна, Божественна літургія та спільна трапеза з паломниками. Додаткове свято: Вознесіння Господнє.

Інша Важлива Інформація

Побут і сучасне життя

Сьогодні в монастирі постійно проживає 45–55 ченців (2025 рік).
Каракал — один із небагатьох афонських монастирів, який з 1920-х років повністю перейшов на строгий спільножительний (кінновійний) устав. Це означає, що всі ченці живуть як одна сім’я: спільна трапеза, спільна молитва, спільне майно, ніяких особистих келій із кухнею.
Розпорядок дня класичний афонський: опівночі — опівнічниця і утреня, о 5–6 ранку — Божественна літургія, вдень — послухи (оливкові гаї, виноградники, рибальство, іконописна майстерня, догляд за лісом).
Монастир має власний невеликий флот: два катери та кілька човнів — це необхідно, бо до найближчої дороги понад годину пішки.

Економіка та самозабезпечення

Основні джерела доходу: оливкова олія (власного виробництва (етикетка «Καρακάλου Άγιον Όρος»), вино, мед, ладан, ікони та сувеніри.
На території монастиря — 3500 оливкових дерев та 12 га виноградників.
Є власна пасіка (близько 150 вуликів) і невелика рибальська артіль — ченці ловлять ставриду та сардини біля пристані.

Бібліотека та архів

279 рукописів (з них 42 на пергаменті), 32 з яких — XI–XIII століть.
Найцінніший кодекс — Євангеліє-апракос XI ст. (№ 63) з мініатюрами.
Зберігається унікальний хрисовул імператора Андроніка II Палеолога 1320 року саме на ім’я Каракалу.
У 1990-х роках бібліотека була повністю каталогізована за проєктом Patriarchal Institute for Patristic Studies (Салоніки).

Особливі традиції та звичаї

На храмове свято 29 червня (Петра і Павла) до монастиря піднімається до 300–400 паломників — це один із найбільших празників на південно-східному узбережжі Афону.
У Каракалі до сих пір зберігається давній звичай: після вечірньої трапези всі ченці та паломники разом співають канон святим апостолам Петра і Павла грецькою та церковнослов’янською мовами.
У монастирі є традиція «апостольського благословення»: кожен паломник, який залишає монастир, отримує маленький полотняний мішечок із частинкою ладану, освяченого на главі апостола Варфоломія.

Доступ і паломництво

Найзручніший шлях — катером з Урануполіса чи Дафні до пристані Каракалу (30–40 хвилин). Від пристані до монастиря — 900 метрів крутою стежкою вгору (20–25 хвилин пішки).
Діамонітіріон (дозвіл на Афон) видається на 4 дні, але ігумен часто продовжує ще на 1–2 дні тим, хто допомагає на послухах.
У монастирі одночасно можуть розміститися до 80 паломників (архондарик на 60 ліжок + додаткові келії).

Цікаві деталі, про які мало хто знає

Петрова башта (XVI ст.) — найвища оборонна споруда на всьому Афоні (30 м). На її верхньому ярусі досі зберігається дерев’яний дзвін 1535 року — один із найстаріших на Афоні.
У 1870-х роках у монастирі жив і трудився відомий російський іконописець ієромонах Лука (Ксенофонтський), учень школи Панагії Порттаітіси; кілька його ікон і досі є в католиконі.
Під час Другої світової війни німецькі солдати, які окупували частину Афону, не наважилися увійти до Каракалу — за переказами, їм явився апостол Варфоломій з вогняним мечем.
У 2007 році в монастирі оселилися кілька ченців-українців та білорусів; зараз у братії є два ієромонахи з України.

Зв’язок з Україною та Румунією

Каракал історично мав тісні зв’язки з Молдовою та Волощиною (Петро Рареш, румунські бояри XVIII–XIX ст.).
У XXI столітті сюди часто приїжджають українські паломники; в архондарику є окрема полиця з українськими богослужбовими книгами та житіями святих.

Ця інформація ідеально доповнює історичні та релікварні розділи й дає живе уявлення про те, яким є Каракал сьогодні.

Saint Athos