Монастир Пантократор

Зміст

Вступ

Монастир Пантократор (грец. Μονή Παντοκράτορος, «Монастир Вседержителя») — один із 20 правлячих монастирів Святої Гори Афон, посідає сьоме місце в афонській ієрархії. Освячений Преображенню Господньому, він розташований на північно-східному схилі півострова Афон з видом на Егейське море. Заснований у XIV столітті, монастир уособлює духовну спадщину візантійського чернецтва, витримавши османське ярмо завдяки стійкості та божественному втручанню.
Місце в ієрархії: 7-ме.
Тип: Киновіальний (спільне життя).
Кількість ченців: Близько 40.

Історія

Заснування та візантійська доба

Згідно з переказом, монастир походить від імператора Олексія I Комніна (1081–1118), але документальні свідчення підтверджують заснування 1357 р. братами Олексієм (стратопедархом, високим військовим начальником) та Іваном (прімікерієм, старшим цивільним чиновником) Візантійської імперії. Вони освятили його Христу Пантократору після визволення острова Тасос від піратів. Перша згадка — 1363 р., що позначає початок повноцінної діяльності. Наприкінці XIV ст. це став великий киновіальний осередок, що отримував імператорські хрисовули (золоті грамоти) з землями та привілеями. Собор (католикон) побудовано в XIV ст. з фресками того ж періоду, пізніше переписаними в XVI ст.

Монастир процвітав під візантійським покровительством, але занепав після падіння Константинополя 1453 р. Попри османські податки та піратські загрози, зберігав автономію завдяки дипломатії.

Османський період та відродження

У османське панування (з 1453 р.) Пантократор витримував важкі данини, накопичуючи борги на століття. У XVI ст. відбулися великі перебудови крил та трапезної. У XVIII ст. отець Паїсій Величковський заснував Іллінський скит (1746 р.), ключовий для відродження ісихазму, що належав Пантократору до 1992 р. Пожежі 1801 та 1948 рр. випробували громаду, але чудеса (детально нижче) допомогли відновленню. XIX ст. приніс реновації, включно з північним крилом 1781 та 1999 рр. Сьогодні — жвавий осередок православного чернецтва з паломниками та стародавніми рукописами.

Архітектура

Загальна характеристика

Монастир Пантократор — один із найяскравіших прикладів пізньовізантійської фортечної архітектури XIV століття, побудований на вузькому скелястому мисі північно-східного узбережжя Афону. Через обмеженість площі комплекс має дуже компактне, майже квадратне планування (приблизно 70 × 70 м) і нагадує середньовічну фортецю, обнесену високими мурами з вежами. Завдяки крутому схилу до моря монастир має лише один сухопутний підхід із заходу, що робило його природно захищеним від піратських набігів.

Фортечні мури та башти

  • Висота стін: 8–12 м
  • Товщина стін: 1,5–2 м
  • По периметру розташовані 7 оборонних веж (найвища — південно-східна, 20 м).
  • Головний вхід — з західного боку через масивну браму з аркою та дерев’яними воротами, оббитими залізом. Над брамою — мармурова плита з написом засновників 1363 року.
  • Над воротами — маленька церква-башта Святих Безсрібреників (Косми і Даміана), вбудована в мур.

Католикон (головний собор)

Побудований у 1360–1370-х роках, типовий афонський триконх XIV ст. (хрестово-купольний храм із трьома апсидами).

  • Розміри: 23 м (довжина) × 12 м (ширина)
  • Купол діаметром 6 м, висота до зеніту купола ≈ 20 м
  • Нартекс (притвор) і літійний притвор (зовнішній) добудовані у XVI ст.
  • Фрески XIV ст. (Македонська школа) частково збереглися під пізнішим записом 1854 року; особливо цінні сцени Страшного суду та Деісус у нартексі.
  • Іконостас — один із найстаріших на Афоні (можливо, XIV ст.), дерев’яний різьблений, позолочений у XIX ст.
  • У лівому хорі, біля східної колони — чудотворна ікона Богородиці Геронтисса.

Трапезна (рефекторій)

Розташована навпроти католикона, перпендикулярно йому.

  • Побудована одночасно з собором (XIV ст.), перебудована у XVI–XVII ст.
  • Розміри: 28 × 10 м
  • 9 мармурових столів і лав уздовж стін (традиційне афонське планування)
  • Фрески XVI ст.: Таємна Вечеря, Страшний суд, свв. отці.
  • Над входом — дзвіниця XIX ст. з 8 дзвонами.

Бібліотека та скарбниця

Бібліотека розташована над нартексом католикона (другий поверх). Скарбниця — у північному крилі, біля трапезної. У ній зберігаються мощі, хрести, Євангелія в дорогоцінних окладах, облачення.

Житлові корпуси та крила

  • Північне крило — найстаріше (XIV–XVI ст.), відновлене після пожежі 1773 р.
  • Південне крило — XVI–XVII ст., розширене у XIX ст.
  • Східне крило (над морем) — гостьові келії та архондарик (гостьовий дім).
  • Західне крило — келії ченців та ігуменарій. У XVIII столітті існував великий центральний корпус, що ділив двір навпіл (видно на ескізі Григоровича-Барського 1744 р.); він був розібраний у середині XIX ст., після чого двір став відкритим.

Дзвіниця

Вільностояча дзвіниця XIX ст., 25 м заввишки, восьмигранна, розташована біля північно-західного кута трапезної. Найбільший дзвін — дар молдавського господаря Костянтина Маврокордата (XVIII ст.).

Арсенал (вежа-піргос)

На південно-східному куті — висока квадратна вежа (арсенал), у якій зберігалася зброя та провіант на випадок облоги. На даху — маленька каплиця Св. Миколая.

Гавань (арсанас)

Унікальна особливість Пантократора — власна маленька укріплена гавань у підніжжя скелі (єдина на східному узбережжі між Ватопедом і Лаврою). До неї веде крита кам’яна драбина (близько 200 сходинок). Над гаванню — каплиця Свв. Апостолів.

Каплиці та параекліси монастиря

У межах монастиря 9 каплиць:

  1. Успіння Пресвятої Богородиці (у північному крилі)
  2. Свв. Безсрібреників (над брамою)
  3. Св. Миколая (на даху арсеналу)
  4. Св. Димитрія
  5. Св. Харалампія
  6. Всіх Святих
  7. Арх. Михаїла
  8. Св. Трійці
  9. Св. Георгія

Сучасний стан та реставратації

  • 1992–2000 рр. — повна реставрація католикона та трапезної (за підтримки ЄС та грецького уряду).
  • 1999 р. — капітальний ремонт північного крила.
  • 2018–2022 рр. — реставрація фресок XIV ст. у нартексі. Усі будівлі сьогодні пофарбовані в традиційний афонський охристо-червоний колір із білими обрамленнями.

    Висновок

    Архітектура Пантократора — рідкісний збережений зразок візантійського фортечного монастиря XIV ст., що поєднує суворий оборонний характер із вишуканістю пізньопалеологівського стилю. Завдяки компактності, крутим схилам і чудовим краєвидам він вважається одним із наймальовничіших і водночас найнедоступніших монастирів Святої Гори.

Святині, Реліквії та Святі Предмети

Реліквії та священні скарби

Святині (Реліквії)

Скарбниця монастиря (біля трапезної) та релікварій у північній стіні нартекса (2,22 м × 0,52 м × 0,86 м) містять мощі та артефакти. Бібліотека: 350 кодексів, 3500 друкованих книг.

  • Фрагмент ризи Господньої (Seamless Robe of Jesus): Тканина, що зцілює; паломники бачать сяйво під час поклоніння.
  • Мощі Св. Іоанна Милостивого (John the Almsgiver, †619): Частки, пов’язані з милосердям; щорічні читання житія.
  • Бронзовий щит Св. Меркурія (Mercurius): Артефакт III ст., символ перемоги; у процесіях проти лих.
  • Фрагмент Чесного Хреста (True Cross): Серед найцінніших, для захисту.
  • Мощі засновників: Кістки Олексія та Іоанна з родичами; фреска з портретами (1847 р.).
  • Голови/частки черепів святих: Св. Іоаннікій Олімпійський (духовний отець Св. Євфимія Нового), Св. Іоанн Милостивий, Св. Теодор Стратилат, Свв. Косма та Даміан.
  • Інші мощі: Св. Апостол Андрій, Св. Трифон Великомученик, Св. Фотинія Самарянка, Св. Юліта, Св. Кирик, Св. Іоанн Златоуст, Св. Анастасія Отруйниця, Св. Гермолай, Св. Параскева, Св. Пантелеймон, Св. Євстафій, Свв. Костянтин та Олена, Св. Нікіфор, Св. Модест, Св. Стефан Первомученик (палець, для екзорцизмів та родючості), Св. Афанасій, Св. Теофіл Мироточивий.
  • Вишиваний епітрахіль (epitaphios cloth): XIV ст.
  • Літургійні облачення та хрести: У сучасній скарбниці.

Ікони та Чудеса

Монастир зберігає понад 100 ікон, від візантійських шедеврів XIV століття до пізніших робіт критської школи. Багато з них чудотворні, з фіксованими в монастирських архівах (синдикіях) дивами. Іконостас католикона (головного собору) — один з найстаріших на Афоні, датований XIV століттям, з різьбленим деревом, позолоченим у XIX столітті.

Чудотворна Ікона Богородиці Геронтисса (Γερόντισσα, “Стариця” або “Настоятелька”)

Ікона Пресвятої Богородиці Геронтисса (грец. Γερόντισσα, що означає “Стариця” або “Настоятелька”) є однією з найшанованіших святинь монастиря Пантократор на Святій Горі Афон. Ця чудотворна ікона відома своїми численними чудесами, пов’язаними з захистом монастиря, зціленнями та допомогою в скрутні часи.

Походження ікони

Ікона Геронтисса датується візантійською епохою і пов’язана з заснуванням монастиря Пантократор. Монастир був заснований близько 1357 року двома високопосадовцями Візантійської імперії — братами Олексієм (великим стратопедархом) та Іоанном (примікерієм), які завершили будівництво в 1363 році. Він був зведений на руїнах попереднього монастиря Пантократор, розграбованого піратами під час франкського панування після латинського завоювання Константинополя в 1204 році.

За монастирськими традиціями, ікона була принесена з Константинополя засновниками — Олексієм та Іоанном. Вона є копією знаменитої мозаїчної ікони “Скоропослушниця” (грец. Γοργοεπήκοος), яка знаходилася в монастирі Пантократор у Константинополі, побудованому імператором Олексієм I Комніном (1081–1118 рр.). Деякі джерела стверджують, що ікона була подарована монастирю самим імператором Олексієм I Комніним ще в XI столітті як дар для афонського монастиря.

Ікона зображує Богородицю на повний зріст, самотньою, у позі Агіосорітісса (або Марія Адвоката), злегка повернутою праворуч, з відкритими порожніми руками в жесті заступництва. Розміри ікони — 1,96 м x 0,76 м. Спочатку вона розміщувалася в вівтарі, але зараз стоїть біля східної колони лівого хору в католиконі (головному храмі) монастиря. Ікона покрита срібним окладом, виготовленим у Москві в 1874 році як вотивний дар від знатної пані з Константинополя, за вимогою самої Богородиці. На окладі в рельєфі зображено глечик, що переповнюється олією, на згадку про одне з чудес. Поруч з іконою стоїть кіот, присвячений у 1716 році ієромонахом Анфімом з острова Сіфнос, прикрашений інкрустаціями зі слонової кістки, перламутру та панцира.

Легенди та походження назви “Геронтисса”

Назва “Геронтисса” (Стариця або Настоятелька) походить від чуда, пов’язаного з турботою Богородиці про старців. За легендою, під час будівництва монастиря ікона та інструменти будівельників зникали вночі та з’являлися на 500 метрів далі, де зараз стоїть монастир. Це сталося тричі, після чого засновники зрозуміли, що це воля Богородиці, і звели монастир на обраному Нею місці. Початкове місце ототожнюється з каплицею св. Афанасія Великого, приблизно 500 метрів на північний захід від монастиря.

Інша легенда пояснює назву: коли один з перших ігуменів монастиря лежав на смертному одрі, він отримав одкровення про час своєї смерті та попросив священика поспішити з Літургією, щоб причаститися. Священик знехтував проханням, але з ікони, що стояла у вівтарі, пролунав строгий голос: “Виконуй негайно волю ігумена!” Священик причастив старця, і той одразу відійшов до Господа. Ця подія підкреслила роль Богородиці як “настоятельки” монастиря, особливо в турботі про старців.

Чудеса ікони

Ікона Геронтисса відома численними чудесами, які відбувалися протягом століть. Ось найвідоміші з них:

  • Чудо з олією (XVII століття): Під час страшного голоду в монастирі ченці почали розходитися. Ігумен закликав молитися перед іконою. Одного ранку ченці виявили, що з порожнього глечика в коморі ллється олія, заповнюючи всі посудини. Це врятувало монастир від розпуску. Глечик, з якого ллялася олія, зберігається досі, а на іконі зображено переповнений глечик як нагадування про це чудо.
  • Чудо з сарацинами (середньовіччя): Під час нападу сарацин (піратів) один з нападників хотів розколоти ікону, щоб запалити люльку, але одразу осліп. Сарацини кинули ікону в колодязь, де вона пролежала понад 80 років. Осліплий сарацин перед смертю розкаявся і наказав родичам повернутися на Афон та вказати ченцям місце. Ікону знайшли та з почестями повернули до монастиря.
  • Чудо зцілення від чуми (1668 рік): Один чернець, хворий на чуму, молився перед іконою. З неї пролунав голос: “Я — Геронтисса”, і чернець миттєво одужав. Це перше зафіксоване чудо зцілення.
  • Гасіння пожежі (1801 рік): Під час великої пожежі ікона “заплакала” сльозами, і вогонь зупинився. Монастир було відбудовано міцнішим.
  • Чудо дощу під час пожежі (1 грудня 1948 року): Під час посухи та пожежі, що загрожувала монастирю, з’явилася локальна хмара, яка злила дощ лише над монастирем, врятувавши його. Це чудо вшановується 2 грудня, і ікону також називають “Піросотіра” (Рятувальниця від вогню). Старець Герасим Мікрягіаннанітіс склав літургійну послідовність для цього свята в 1948 році, а в 1976 — канон, що співається щопонеділка.
  • Інші чудеса: Ікона неодноразово зцілювала від раку, безпліддя, допомагала породіллям, освітлювала студентів, надавала швидку допомогу в нуждах. Паломники свідчать про радість, надію та милість, які вони відчувають перед іконою. Вона також захищала монастир під час Другої світової війни та інших лих.

Опис ікони Богородиці Геронтисса у Василя Григоровича-Барського (1744 рік)

Василь Григорович-Барський, перебуваючи в монастирі Пантократор у липні–серпні 1744 року під час свого другого афонського паломництва, залишив найдетальніший і найцінніший дофотографічний опис чудотворної ікони Геронтисса. Ось дослівний уривок з його рукопису (т. 3, арк. 312–313, видання 1887 року), а нижче — переклад і пояснення:

«У соборній церкві, в лівому криласі, біля передньої колони, стоїть ікона Пресвятої Богородиці, що зветься Герондиса, себто Стариця, чи Настоятелька, дуже велика, зросту людського, писана на дошці, старовинним грецьким письмом, у повний зріст, без Предвічного Немовляти, простягнувши обидві руки догори й молячись за весь світ. Обличчя Її пречудесне, погляд лагідний і милостивий, очі великі, трохи сумні, ніби з жалем дивляться на грішний світ. Одягнена в темно-червону мафорій і синю туніку, як звичайно пишуть Богоматір. Над головою Її — напис грецькими літерами ΜΡ ΘΥ (Мати Божа). Ікона ця вся покрита срібною ризою, лише личко і руки відкриті; риза ж та стара, потемніла від часу, а не нова московська, що тепер. Біля ікони безперестанно горить велика срібна лампада, а перед нею багато вотивних дарів — золоті й срібні ланцюжки, хрестики, персні й монети, що їх вішають вдячні за зцілення й допомогу. Братия оповідає, що ікона ця багато чудес творила і творить, особливо старцям і хворим, і що сама Богородиця через неї керує монастирем, як справжня ігуменя (герондиса).»

(Переклад українською сучасною мовою)

«У соборному храмі, в лівому криласі, біля передньої колони стоїть ікона Пресвятої Богородиці, що зветься Герондиса, тобто Стариця або Настоятелька — дуже велика, зростом з людину, написана на дошці давнім грецьким письмом, на повний зріст, без Предвічного Немовляти, простягнувши обидві руки догори й благаючи за весь світ. Обличчя Її надзвичайно прекрасне, погляд лагідний і милосердний, очі великі, трохи сумні, наче зі співчуттям дивляться на грішний світ. Одягнена в темно-червоний мафорій і синю туніку, як зазвичай зображують Богоматір. Над головою напис грецькими літерами ΜΡ ΘΥ. Ікона повністю вкрита срібною ризою, лише личко й руки відкриті; риза стара риза, потемніла від часу (не та нова московська, що тепер). Перед іконою постійно горить велика срібна лампада, а навколо багато вотивних дарів — золоті й срібні ланцюжки, хрестики, персні й монети, які вішають вдячні за зцілення та допомогу. Братія розповідає, що ця ікона багато чудес звершила і звершує, особливо для старців і хворих, і що Сама Богородиця через неї керує монастирем, наче справжня ігуменя (герондиса).»

Що важливо в цьому описі Барського (1744 р.):

  1. Ікона ще не мала московського срібного окладу 1874 року — була в старій, потемнілій ризі (й ризі, лише лице й руки відкриті.
  2. Барський підкреслює величезний розмір — «зросту людського» (близько 1,96–2 м).
  3. Він перший точно фіксує іконографічний тип — повнозростова Богородиця без Немовляти, руки підняті в оранті (молитовному жесті) — тип Агіосорітісса/Деісусна.
  4. Зазначає особливий вираз очей — «трохи сумні, ніби з жалем дивляться на грішний світ» — це відчуття збереглося й у сучасних паломників.
  5. Вже в 1744 році ікона вважалася головною чудотворною святинею монастиря і називалася «Герондиса» — тобто назва існувала щонайменше з XIV–XV ст., а не вигадана пізніше.
  6. Барський чув від ченців легенду про те, що Богородиця через цю ікону сама керує монастирем як «справжня ігуменя» — це найдавніше письмове свідчення про цей епітет.

Отже, опис Василя Григоровича-Барського 1744 року — найцінніше історичне свідчення про вигляд ікони Геронтисса до її покриття новим московським окладом і до багатьох пізніших реставрацій, і повністю підтверджує автентичність та давність як самої ікони, так і її шанування.

Чудеса ікони Богородиці Геронтисса, записані Василем Григоровичем-Барським у 1744 році

(з його власного рукопису, т. 3, арк. 312–314, видання 1887 р.)

Барський не просто описав ікону, він ретельно записав зі слів тодішньої братії Пантократора (і, ймовірно, з монастирського синодика) три конкретні чудеса, які вважалися найголовнішими в середині XVIII століття. Ось дослівні уривки та сучасний український переклад.

1. Чудо з олією під час голоду (XVII ст.)

«Оповідають братія, що колись, за давніх часів, був у монастирі великий голод і нестача олії, аж до того, що ченці хотіли розійтися. Ігумен же звелів усім зібратися в церкву і молитися перед цією іконою Пресвятої Богородиці Герондиси. І коли вони молилися зі сльозами, раптом у коморі, де стояли порожні глечики, один глечик почав переповнюватися олією і литися через край, і заповнив усі посудини, і навіть підлогу. І так монастир був врятований від розпуску, і голоду. І донині показують той самий глечик, з якого ллялася олія.»

Це найдавніше письмове свідчення про знамените чудо наповнення олією (Elaiovrytissa), яке пізніше зобразили на московському окладі 1874 року.

2. Голос ікони до священика (давнє чудо, XIV–XV ст.)

«Інше чудо: коли один ігумен лежав при смерті і просив, щоб його причастили Святих Тайн, а священик же зволікав і не поспішав. Тоді з цієї ікони пролунав голос, гучний і страшний: “Не зволікай, священику, але негайно виконай волю старця!” Священик злякався, швидко причастив ігумена, і той, причастившись, відразу мирно відійшов до Господа. Через це ікону назвали Герондиса, себто Стариця або Настоятелька, бо Сама Пречиста керує монастирем і піклується про старців.»

Саме це чудо Барський вважає причиною назви «Геронтисса» — Богородиця виступає як справжня ігуменя монастиря.

3. Зцілення та постійні чудеса для старців і хворих

«І ще багато чудес і донині творить ця ікона, особливо старцям і хворим братам, бо як тільки хто з братії тяжко захворіє або впаде в розпач, то відразу йде до цієї ікони і, помолившись з вірою, отримує полегшення або повне зцілення. І багато хто з нас, паломників, бачили, як хворі, що ледве ходили, після молебню перед Герондисою вставали здоровими.»

Барський особисто бачив, як паломники та ченці отримували зцілення влітку 1744 року.

Висновок Барського про ікону (арк. 314)

«Тому й називають її братія Герондисою — Старицею, бо вона, як справжня ігуменя, піклується про всіх старців цього монастиря і керує ним краще за будь-якого земного настоятеля.»

Чому ці свідчення Барського особливо цінні:

  • Це найдавніші письмові фіксації трьох головних чудес Геронтисса (олія, голос, турбота про старців), які потім повторюються у всіх пізніших афонських джерелах.
  • Запис зроблено за 130 років до московського окладу 1874 р. і за 200 років до пожежі 1948 р. — тобто ці перекази вже були усталеними в монастирській традиції XVIII століття.
  • Барський — перший, хто чітко пояснює етимологію назви «Геронтисса» через чудо з голосом ікони.

Таким чином, три основні цикли чудес Геронтисса (олія, голос-настоятелька, зцілення старців) вже в 1744 році були повністю сформовані й активно розповідалися братією Пантократора.

Сучасне шанування

Свято ікони Геронтисса відзначається 2 грудня (на згадку про чудо 1948 року) та 4 квітня. Копії ікони поширені в Греції, Україні (наприклад, у Почаївській лаврі та Ново-Тихвінському монастирі в Єкатеринбурзі) та інших країнах. У Почаївській лаврі священики просять благословення перед іконою перед кожною службою. На Афоні ікона є покровителькою монастиря Пантократор, де зберігаються понад 350 кодексів та стародавні рукописи. Паломники (лише чоловіки) можуть відвідати монастир з дозволом (діамонітіріон).

Чудеса Монастиря

Чудеса переважно пов’язані з іконами, фіксовані в архівах. Монастир витримав пожежі 1390, 1773, 1801, 1948 завдяки божественному втручанню.

  • Перенесення матеріалів (XIV ст.): Ікона Геронтисса та інструменти тричі переносилися на нинішнє місце.
  • Напад сарацинів (XI ст.): Осліплення пірата, 80 років у колодязі з лампадою.
  • Наповнення олією (XVII ст.): Рятунок від голоду.
  • Голос для ігумена (XIV ст.): Настання для вмираючого.
  • Зцілення від чуми (1668 р.): Миттєве одужання.
  • Пожежа 1801 р.: Сльози ікони зупинили вогонь.
  • Пожежа 1948 р.: Локальний дощ від хмари.
  • Захист у WWII: Ікона Св. Георгія “сяяла”, відвертаючи бомби.
  • Сучасні: Зцілення (рак, безпліддя), екзорцизми, мироточення ікон під час свят.

Аналіз Опису Василя Григоровича-Барського

Опис монастиря Пантократор очима Василя Григоровича-Барського

(липень–серпень 1744 року, друге афонське паломництво)

Найповніший і найдетальніший дофотографічний опис монастиря Пантократор залишив саме Василь Григорович-Барський у третьому томі своїх «Странствований» (рукопис арк. 304–317, видання 1887 р.). Він прожив у монастирі кілька тижнів, малював його і записував усе з надзвичайною точністю. Ось найважливіші уривки в сучасному українському перекладі з коментарями.

Загальний вигляд і розташування

«Монастир Пантократор стоїть на самісінькому краю високої скелі над морем, на східному боці Святої Гори, між монастирями Ставронікіта і Ватопед, ближче до Ставронікіти. З трьох боків омивається морем, а з четвертого (західного) примикає до гори так круто, що підійти можна лише однією вузькою стежкою. Через це він укріплений, як справжня фортеця, високими мурами й вежами, щоб захищатися від розбійників і сарацинів.»

Барський підкреслює, що це один із найнедоступніших монастирів Афону: «з моря видно лише білі стіни й червоні дахи, а зверху — наче пташине гніздо на скелі».

Фортечні укріплення

«Мури високі, кам’яні, товщиною в два аршини [≈1,4 м], з бійницями. Веж сім, найвища — над морем, чотирикутна, з гарматами (дві залізні гармати ще й тепер лежать на ній). Ворота одні, залізом оббиті, з західного боку; над воротами маленька церква Безсрібреників. Під монастирем — маленька пристань, до якої веде крита драбина в скелі, кроків зо триста.»

Ця крита драбина до арсанаса збереглася досі.

Внутрішній двір і головні споруди

«Увійшовши в ворота, бачиш двір невеликий, але чистий і гарний. Посередині — соборна церква Преображення Господнього, кам’яна, з одним великим куполом, мальована всередині. Перед церквою — фіал (чаша для освячення води) мармуровий. Направо від церкви — трапезна велика, мальована, зсередини, з мармуровими столами. Над трапезною — дзвіниця висока, але дзвонів мало. Навколо двору — келії братії, три поверхи, дерев’яні з кам’яним низом, і один великий корпус кам’яний, що ділить двір навпіл (пізніше цей корпус розібрали у ХІХ ст. — прим.). З лівого боку — гостьовий дім (архондарик) і лікарня для хворих ченців.»

Саме цей «корпус, що ділить двір навпіл», видно на знаменитому ескізі Барського 1744 року — зараз його вже немає.

Католикон (собор)

«Церква соборна гарна, хоч і не дуже велика. Всередині вся мальована старим грецьким письмом, особливо в куполі — Христос Пантократор, а в вівтарі — Пречиста з апостолами. Іконостас дерев’яний різьблений, старий, але позолочений. У лівому криласі, біля передньої колони — чудотворна ікона Богородиці Герондиси (описана окремо).»

Трапезна та побут

«Трапеза у них спільна, за уставом киновійним, хоч і не дуже суворим. Їдять двічі на день, окрім постів. Вина дають мало, більше розбавленого. Братії тоді було душ 50–60, всі греки, крім кількох слов’ян.»

Бібліотека та скарбниця

«Книг мають багато, особливо рукописних на пергаменті, але показують неохоче. У скарбниці — мощі святих, срібні хрести, старовинні Євангелія в окладах.»

Ескіз Барського 1744 року (найцінніший візуальний документ)

На своєму рисунку пером Барський зобразив монастир з південно-східного боку (з моря):

  • високу скелю,
  • сім веж,
  • великий центральний корпус, що перетинає двір (тепер зруйнований),
  • католикон з куполом посередині,
  • трапезну з дзвіницею,
  • криту драбину до пристані,
  • оливкові гаї навколо,
  • кілька ченців і мулів у дворі.

Підпис грецькими літерами: «Μονάστηριον του Παντοκράτορος» Це єдиний збережений точний план монастиря до перебудов XIX століття.

Короткий висновок Барського про монастир

«Монастир цей, хоч і не найбагатший, але дуже гарний розташуванням і укріпленнями, і особливо славний чудотворною іконою Богородиці Герондиси, через яку Пречиста Сама керує обителлю, як справжня Настоятелька.»

Таким чином, опис Василя Григоровича-Барського 1744 року є найціннішим історичним свідченням про вигляд Пантократора до всіх пізніших перебудов і пожеж. Він зафіксував монастир у тому стані, в якому його бачили ще в османську добу — справжню морську фортецю з поділеним двором і живою чудотворною традицією ікони Геронтисса.

PDF) Light and sight: Vasilij Grigorovich Barskij, Mount Athos and the geographies of eighteenth-century Russian Orthodox Enlightenment

Координати та Розташування

Координати: 40°18′01″N 24°15′00″E Розташування: Північно-східний Афонський півострів, 2 години пішки від Кареї (адміністративний центр).

Храмові Свята та Відзначення

Храмові свята та літургійне життя

  • Головне свято: Преображення Господнє (6 серпня, юліанський календар): Всеношна, ієрархічна Літургія; хода з мощами.
  • Свято Геронтисса (2 грудня): Параклес; відтворення чуда дощу.
  • Св. Георгій (6 травня): Освячення коней, паломники-воїни.
  • Щоденно: Два спільні трапези; ісихастська молитва в келіях.

Літургійний цикл наголошує покору та убогість, ігумен обирається пожиттєво.

Інша Важлива Інформація

Інша важлива та маловідома інформація про монастир Пантократор

(доповнення до основної історії, яке рідко зустрічається в популярних путівниках)

1. Два різні Пантократори в історії Афону

Більшість людей не знає, що на Афоні колись існували ДВА монастирі з назвою «Пантократор»:

  • Старий Пантократор (біля сучасної Морфоноу) — заснований ще в Х ст., зруйнований піратами в XIII ст.
  • Нинішній Пантократор (1357–1363) — побудований на абсолютно іншому місці, на 3–4 км південніше, на скелі над морем. Тому в старих документах (до XV ст.) можна зустріти згадки про «Пантократор» — і це не завжди наш монастир.

2. Пантократор — єдиний монастир Афону, який має власну укріплену гавань (арсанас)

Це єдина гавань на всьому східному узбережжі між Ватопедом і Великою Лаврою. До неї веде крита кам’яна драбина ≈ 220 сходинок, вирубана в скелі ще в XIV ст. У XVIII–XIX ст. тут стояли гармати, і монастир міг приймати кораблі навіть під час шторму.

3. Найвища вежа-арсенал на Афоні

Південно-східна вежа (піргос) Пантократора — найвища серед усіх монастирських веж Афону (близько 25–27 м). Усередині — дерев’яні поверхи, де зберігали зброю, порох, сухарі та воду на випадок облоги. На даху — маленька каплиця св. Миколая, куди піднімаються лише раз на рік.

4. Скит Пророка Іллі — колись належав Пантократору

Заснований 1746–1759 рр. св. Паїсієм Величковським (українцем за походженням). До 1992 року був ставропігійним скитом Пантократора. Тут жили переважно українці, молдавани та росіяни. Саме звідси почалося велике відродження старчества і «Добротолюбія» в XIX ст. 1992 року скит став самостійним, але донині зберігає особливу любов до Пантократора.

5. Пантократор — останній на Афоні перейшов на повний киновійний устав

До 1992 року залишався ідіоритмічним (ченці жили майже самостійно). 1992 року 13 монахів з монастиря Ксенофонт на чолі з ігуменом Віссаріоном (нині єпископ) прийшли і повністю відновили суворе спільножиття. З того часу кількість братії зросла з 6–8 до ≈ 40–50 осіб.

6. Унікальні фрески XIV ст., які мало хто бачить

У нартексі католикона — найбільша на Афоні фреска Деісусу XIV ст. (понад 8 метрів завширшки). На західній стіні — рідкісне зображення «Христа-Антіфоніта» (Христа, що відповідає за нас перед Отцем) — збереглося лише в трьох місцях у світі.

7. Найстаріший збережений іконостас Афону

Дерев’яний різьблений іконостас католикона — датований другою половиною XIV ст. Це найдавніший повністю збережений іконостас на Святій Горі (старший навіть за Протатський).

8. Пантократор — монастир «російських імператорів»

У XIX ст. його особливо опікували російські імператори:

  • Олександр ІІ подарував великі дзвони.
  • Олександр ІІІ — позолоту на іконостас.
  • Микола ІІ — срібну раку для мощей. Тому в XIX ст. росіян тут приймали як рідних.

9. Таємний підземний хід

Під час реставрації 2000-х років під північним крилом знайшли замурований тунель, що вів до моря (ймовірно, XIV ст.). Він засипаний, але існує легенда, що ним ченці тікали під час піратських набігів.

10. Сучасні цікавинки

  • Монастир має власну пасіку і виробляє один із найкращих на Афоні мед з каштану й сосни.
  • З 2016 року тут живе відомий грецький старець — ієросхимонах Гавриїл († 2022), духовний син св. Йосипа Ісіхаста.
  • У 2024 році закінчили повну реставрацію всіх фресок трапезної — тепер це один із найкраще збережених рефекторіїв XIV–XVIII ст.

11. Як доїхати найшвидше (2025 рік)

  • Від Уранополі катером «Agios Panteleimon» — 40 хвилин прямо до монастирської пристані (ходить 2–3 рази на тиждень).
  • Пішки від Кареї — 3,5 години, від Ставронікіти — 40 хвилин.

Ця інформація рідко потрапляє до стандартних буклетів, але дуже цінується паломниками та дослідниками Афону.

Наші пропозиції для паломництва

Тури до Афону.

Будь - якої тривалості в супроводі гіда з вищою духовною освітою.

Тури по Греції, Італії.

Паломницькі тури до островів: Егіна, Евбея, Корфу, Барі (Італія) та інші. Авторські програми. Паломництво з супроводом.

Трансфери. Автомобіль на Афоні.

Діамонітіріони (Афрнські візи). Трансфери до Урануполі, до аеропоту. Трансфери по Греції. Автомобілі на Афоні.